Познайомилися з Ігорем Савчуком та Ярославом Бондаренком одразу після нагородження державними нагородами. Начальник Генштабу Віктор Муженко особисто вручив їм почесні нагрудні знаки Головнокомандувача «За заслуги перед Збройними Силами України».
Ярослав Бондаренко та Ігор Савчук у мирному житті були фахівцями з інформаційних технологій, інтернет-маркетингу… Своїм навичкам та знанням вони знайшли застосування у боротьбі проти російської агресії у складі полку «Київ». З ними говоримо про методи, що використовує Росія в інформаційній війні проти України, про інформаційні «вкидання», розповсюдження паніки серед населення, підбурювання до заворушень, про «зраду» та «перемогу».
— На вашу думку, на чиєму боці нині перевага в інформаційній війні?
Ігор Савчук:
— Російська інформаційна зброя — це пропаганда. Її мета — зробити з людей бовдурів, щоб вони не замислювалися, а приймали на емоціях пропагандистські штампи. Для цього використовуються примітивні терміни заради демонізації супротивника: «хунта», «карателі», «фашисти» тощо. Розрахунок Росії був на південний схід та Крим, де десятиріччями ми дозволяли працювати російській пропагандистській машині.
Тому й так звана Новоросія окреслювалася цими регіонами. Але наші люди виявилися не такими примітивними. «Новоросія» скотилася до окремих районів Донецької та Луганської областей. Тому я вважаю, що першу інформаційну битву виграли саме українці.
Нині російська інформаційна машина змінила пріоритети: робиться ставка на протестні настрої, радикалізацію, заклики до провокацій.
Мета — дестабілізація всередині країни. Але й тут вони зазнають поразки: примітивні методи нібито «радикалів» виявляють та висвітлюють. І ми перемагаємо попри те, що у державі, на жаль, досі немає централізованої інформаційної політики.
Ярослав Бондаренко:
— Про наслідки проросійського мислення людей південного сходу України можна говорити довго. Багато спілкуюся з різними людьми в Донецькій області і приблизно розумію, як вони мислять. Більшість просто аполітичні, не люблять «бандерівців» із заходу України і Києва, тужать за «совком», симпатизують Путіну. Відсоток таких доволі значний. При цьому радикалів і бойовиків у Донецькій і Луганській областей не так багато, здебільшого це асоціальні елементи або силовики-зрадники.
— Можете назвати приклади ефективних інформаційних операцій, проведених українською стороною?
Ярослав Бондаренко:
— Війна триває, тому буде неправильним вказувати, як і де ми працюємо. Але успіхи є. Зокрема, пов'язані й з інформаційними диверсіями та дезінформацією. За два роки було проведено десятки спецоперацій, які в деяких випадках рятували життя бійцям наших підрозділів.
Ігор Савчук:
— Якщо йдеться про контрпропаганду, то це виявлення та викриття мереж та ресурсів російських провокаторів, наприклад таких керівників «ботів», як Степан Мазура та Олександр Морозов тощо.
Окремої розмови вартий проект «Миротворець», який починався як волонтерський, а нині є потужною інформаційною базою, де містяться дані про терористів, зрадників та кадрових військових російської армії, що беруть участь у війні проти України, і про їхні злочини на нашій землі. Базами даних «Миротворця» користуються всі українські спецслужби. Ними користуються і на передовій, на пунктах пропуску. Уявіть, бойовики знімають камуфляж, відкладають зброю і їдуть в Україну. Звісно, кожен випадок затримання завдяки інформації з бази даних «Миротворця» індивідуальний.
Також дуже яскравий приклад — проект «ІnformNapalm», що фіксує та викриває злочини російських військових в Україні. Проект розповсюджує інформацію майже 30 мовами, навіть китайською, японською та корейською.
Щодо спеціальних військових операцій, то це вплив на ворога методом надання навмисно неправдивої інформації щодо складу озброєння та переміщення українських підрозділів. Спонукання ворога діяти за нашим сценарієм. Було декілька успішних прикладів, але з відомих причин деталі відкрити не можемо.
— Що треба, на вашу думку, робити в інформаційному просторі?
Ігор Савчук:
— Нині всі сили повинні бути спрямовані на зміну свідомості людей з південно-східних областей України. Потрібно створювати нові або працювати з уже популярними місцевими інформаційними ресурсами, офлайновими й онлайновими, з розумінням всієї специфіки регіону. Особливо важливо місцевим мешканцям регулярно розповідати про «чудове» і «щасливе» життя в «русском мире» — ОРДІЛО, і що він може з усіма своїми «принадами» скоро прийти до них. Тоді в цих головах поступово буде щось прояснюватися. Щодо решти України, то треба викривати провокаторів та показувати суть брехні російської пропаганди.
Ярослав Бондаренко:
— Для окупованих територій має працювати інша стратегія, створення псевдорашистських ресурсів або «робота» з існуючими, які постійно «вливатимуть» у незміцнілі мізки про «путіннассліл» і що «навіть» в Україні набагато краще живеться! Саме так діє російська пропаганда. Побільше негативу і «зради». Особливо «зради». Схоже російська пропаганда просуває в Україні за допомогою псевдопатріотів і безлічі «протестних» проектів на кшталт Всеукраїнського батальйону Братства чи РПС. Але у нас велика перевага! Нам не потрібно вигадувати міфи, все необхідне є в «Лугандоні». Варто тільки про це розповісти.
— Полк «Київ» — це структура МВС, як ваш підрозділ в неї вписався?
Ярослав Бондаренко:
— Питання щодо створення такого підрозділу порушували, але стара система до цього зовсім не готова, багато вищих керівників навіть не розуміють, про що йдеться. Вкрай важливо, щоб у підрозділах МВС, які перебувають на передовій, блокпостах, були спеціалісти з фільтрації, як ми. І діємо — один спеціаліст (ІT) займається пошуком інформації, другий фахівець (слідчий-психолог) працює з підозрюваним. Наше завдання — виявити, отримати всі дані, зв'язки, поплічників, підготувати доказову базу, передати до СБУ та занести до бази даних проекту «Миротворець».
Ігор Савчук:
— У МВС, ЗСУ та СБУ інформаційному напряму приділятимуть дедалі більше уваги. Бо у «гібридних» війнах він має величезне значення. Наприклад, операції з ослаблення економічного потенціалу противника, виснаження його трудових ресурсів, зниження підтримки населення і на окупованій території, і в його власній країні, робота щодо посилення підтримки з боку нейтральних чи союзницьких держав.
Олена НАГОРНА (ГО «Захист»).
Газета Верховної Ради України ГОЛОС УКРАЇНИ
Здесь можно оставить свои комментарии. Выпуск подготовленплагином wordpress для subscribe.ru
Ярослав Бондаренко та Ігор Савчук у мирному житті були фахівцями з інформаційних технологій, інтернет-маркетингу… Своїм навичкам та знанням вони знайшли застосування у боротьбі проти російської агресії у складі полку «Київ». З ними говоримо про методи, що використовує Росія в інформаційній війні проти України, про інформаційні «вкидання», розповсюдження паніки серед населення, підбурювання до заворушень, про «зраду» та «перемогу».
— На вашу думку, на чиєму боці нині перевага в інформаційній війні?Ігор Савчук:
— Російська інформаційна зброя — це пропаганда. Її мета — зробити з людей бовдурів, щоб вони не замислювалися, а приймали на емоціях пропагандистські штампи. Для цього використовуються примітивні терміни заради демонізації супротивника: «хунта», «карателі», «фашисти» тощо. Розрахунок Росії був на південний схід та Крим, де десятиріччями ми дозволяли працювати російській пропагандистській машині.
Тому й так звана Новоросія окреслювалася цими регіонами. Але наші люди виявилися не такими примітивними. «Новоросія» скотилася до окремих районів Донецької та Луганської областей. Тому я вважаю, що першу інформаційну битву виграли саме українці.Нині російська інформаційна машина змінила пріоритети: робиться ставка на протестні настрої, радикалізацію, заклики до провокацій.
Мета — дестабілізація всередині країни. Але й тут вони зазнають поразки: примітивні методи нібито «радикалів» виявляють та висвітлюють. І ми перемагаємо попри те, що у державі, на жаль, досі немає централізованої інформаційної політики.Ярослав Бондаренко:
— Про наслідки проросійського мислення людей південного сходу України можна говорити довго. Багато спілкуюся з різними людьми в Донецькій області і приблизно розумію, як вони мислять. Більшість просто аполітичні, не люблять «бандерівців» із заходу України і Києва, тужать за «совком», симпатизують Путіну. Відсоток таких доволі значний. При цьому радикалів і бойовиків у Донецькій і Луганській областей не так багато, здебільшого це асоціальні елементи або силовики-зрадники.
— Можете назвати приклади ефективних інформаційних операцій, проведених українською стороною?
Ярослав Бондаренко:
— Війна триває, тому буде неправильним вказувати, як і де ми працюємо. Але успіхи є. Зокрема, пов'язані й з інформаційними диверсіями та дезінформацією. За два роки було проведено десятки спецоперацій, які в деяких випадках рятували життя бійцям наших підрозділів.
Ігор Савчук:
— Якщо йдеться про контрпропаганду, то це виявлення та викриття мереж та ресурсів російських провокаторів, наприклад таких керівників «ботів», як Степан Мазура та Олександр Морозов тощо.
Окремої розмови вартий проект «Миротворець», який починався як волонтерський, а нині є потужною інформаційною базою, де містяться дані про терористів, зрадників та кадрових військових російської армії, що беруть участь у війні проти України, і про їхні злочини на нашій землі. Базами даних «Миротворця» користуються всі українські спецслужби. Ними користуються і на передовій, на пунктах пропуску. Уявіть, бойовики знімають камуфляж, відкладають зброю і їдуть в Україну. Звісно, кожен випадок затримання завдяки інформації з бази даних «Миротворця» індивідуальний.
Також дуже яскравий приклад — проект «ІnformNapalm», що фіксує та викриває злочини російських військових в Україні. Проект розповсюджує інформацію майже 30 мовами, навіть китайською, японською та корейською.
Щодо спеціальних військових операцій, то це вплив на ворога методом надання навмисно неправдивої інформації щодо складу озброєння та переміщення українських підрозділів. Спонукання ворога діяти за нашим сценарієм. Було декілька успішних прикладів, але з відомих причин деталі відкрити не можемо.
— Що треба, на вашу думку, робити в інформаційному просторі?
Ігор Савчук:
— Нині всі сили повинні бути спрямовані на зміну свідомості людей з південно-східних областей України. Потрібно створювати нові або працювати з уже популярними місцевими інформаційними ресурсами, офлайновими й онлайновими, з розумінням всієї специфіки регіону. Особливо важливо місцевим мешканцям регулярно розповідати про «чудове» і «щасливе» життя в «русском мире» — ОРДІЛО, і що він може з усіма своїми «принадами» скоро прийти до них. Тоді в цих головах поступово буде щось прояснюватися. Щодо решти України, то треба викривати провокаторів та показувати суть брехні російської пропаганди.
Ярослав Бондаренко:
— Для окупованих територій має працювати інша стратегія, створення псевдорашистських ресурсів або «робота» з існуючими, які постійно «вливатимуть» у незміцнілі мізки про «путіннассліл» і що «навіть» в Україні набагато краще живеться! Саме так діє російська пропаганда. Побільше негативу і «зради». Особливо «зради». Схоже російська пропаганда просуває в Україні за допомогою псевдопатріотів і безлічі «протестних» проектів на кшталт Всеукраїнського батальйону Братства чи РПС. Але у нас велика перевага! Нам не потрібно вигадувати міфи, все необхідне є в «Лугандоні». Варто тільки про це розповісти.
— Полк «Київ» — це структура МВС, як ваш підрозділ в неї вписався?
Ярослав Бондаренко:
— Питання щодо створення такого підрозділу порушували, але стара система до цього зовсім не готова, багато вищих керівників навіть не розуміють, про що йдеться. Вкрай важливо, щоб у підрозділах МВС, які перебувають на передовій, блокпостах, були спеціалісти з фільтрації, як ми. І діємо — один спеціаліст (ІT) займається пошуком інформації, другий фахівець (слідчий-психолог) працює з підозрюваним. Наше завдання — виявити, отримати всі дані, зв'язки, поплічників, підготувати доказову базу, передати до СБУ та занести до бази даних проекту «Миротворець».
Ігор Савчук:
— У МВС, ЗСУ та СБУ інформаційному напряму приділятимуть дедалі більше уваги. Бо у «гібридних» війнах він має величезне значення. Наприклад, операції з ослаблення економічного потенціалу противника, виснаження його трудових ресурсів, зниження підтримки населення і на окупованій території, і в його власній країні, робота щодо посилення підтримки з боку нейтральних чи союзницьких держав.
Олена НАГОРНА (ГО «Захист»).
Газета Верховної Ради України ГОЛОС УКРАЇНИ
Здесь можно оставить свои комментарии. Выпуск подготовленплагином wordpress для subscribe.ru
Немає коментарів:
Дописати коментар